Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Світ, де тоталітаризм у тих чи інших формах продовжує існувати, повинен знати правду про Голодомор, адже ці знання дозволять йому уникнути подібних трагедій у майбутньому.
На початку 1930-х років з українського села був вилучений за державними заготівлями весь хліб. Там, де не знаходили хліба, у боржників по хлібозаготівлі в порядку "натуральних штрафів" вилучали продукти харчування. Враховуючи, що перед колективізацією почався масовий забій худоби, у результаті план по м"ясу був виконаний лише на 10-12%. М"ясо вивозилося у великі індустріальні центри, а в селі його не було.
Владислав КИРЕЙ, Лариса КОНАРЕВА
Згадували зі сльозами на очах
Презентація нових видань про велику трагедію українського народу — Голодомор-геноцид 1932–1933 років — відбулася в Білозірській сільській бібліотеці Черкаського району. Юнаки та дівчата, які тут зібралися, мали нагоду одними з перших в області ознайомитися з новими книгами. Згодом такі ж презентації пройдуть у всіх центральних бібліотеках регіону. Директор районного організаційно-методичного центру бібліотечної та краєзнавчої роботи Валентина Канюка розповіла, що в Україні готується велика Електронна книга пам’яті, яка вміщуватиме відомості про майже 14 тисяч населених пунктів та близько мільйона жертв та про відновлений сайт, присвячений Голодомору 1932-33 років в Україні. Зустріч було продовжено годиною пам’яті, яку підготували бібліотечні працівники сільських бібліотек № 1та № 2 та учні місцевих шкіл.
Господар оселі, Григір Титаренко, був іконописцем, або, як сам себе називав, богомазом. Бо ж, казав, іконописці — в столицях, а ми — люди прості. Колись він учився в такого ж богомаза Петруся Підлатайла у волості. На селі працював без викрутасів. Як немає липової дошки, бере соснову. Сам витеше, напише образ, а потім із сухозлотиці ризи припасує. Такі ікони називав шелестухами. Як немає дошки підходящої, то на полотні доброму малює.
Спочатку прийшла «похоронка» на дядька Івана, який квартирував у сарайчику на їхньому городі. Десятирічна Ліза мало що знала про цього чоловіка з села, який приїхав на заробітки на підприємство «Донсода». Подейкували, що в нього в селі залишилася сім’я, і щоб її прогодувати, він у всьому собі відмовляв. Недоїдав. А робота важка, шкідлива. І дядько захворів на туберкульоз.